"Над Україною рука кривава ката"
Олеся Омельченко,
член НСПУ та НСЖУ
Над Україною – рука кривава ката
( цикл)
Свою Україну
любіть.
Любіть її…Во
время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї
Господа моліть.
Тарас Шевченко
1
Колись солдат
наснився на все небо
В поривності
нестримної атаки.
Тепер той сон
тлумачити не треба:
Над Україною –
рука кривава ката…
2
Світає. І надія
многолика
Питанням над
Вкраїною летить.
Майдан підводить
стомлені повіки.
Він не заснув
сьогодні ні на мить.
Він вартував
свободу нашу й волю.
Не вмерла Україна!
Буде жить!
Допоки є
сподвижники й герої,
Ніхто мою Вкраїну
не приспить!
І «беркутам»
доволі з нас знущатись.
І уряду – згадати
б про народ.
Якщо вже
Батьківщина піднялася,
Не буде ув атаці
перешкод.
Вперед, за мрію
нашу променисту,
В якій є місце
правді й майбуттю!
Вперед, за мову
солов’їну чисту,
За право буть
почутими в бою!
Так, ми терплячі.
Та ніхто й ніколи
Не зможе дух
козацький зацькувать.
Народ в одвічнім
прагненні до волі
«Доволі!» зможе в
повний зріст сказать!
Майдан підводить
стомлені повіки.
Надій проміння з
нас
в нім
пророста.
І, в кулаці
затиснене терпіння,
Вже зірку
переможну привіта.
Могутні плечі
гімн
у час розправить
Над Києвом, над
краєм, в кожен шлях.
І правди не
спинить політ насправді,
Допоки Україна у
серцях!
3
Я вся у Слові.
Тут мене немає.
Тут робот із моїм
сумним обличчям.
Епоха плаче,
людяність вмирає.
І людство пекло
вже на поміч кличе.
В рік
двохсотріччя Кобзаря, мов символ –
Народ піднявся за
свою свободу.
Ні, він не
натовп, він – незборна сила.
В атаку! В бій!
Дарма – що буде потім!
Терпінню – край!
Ревуть на дні пороги.
Дніпро аж темний.
Небеса сіріють.
Не видно у диму
іще дороги.
Вогні далекі
привидами мріють.
Я вся у Слові.
Тут мене немає.
Я там, з
Майданом, в ріках сліз і крові.
Тарасе, Україна
помирає!
Розтерзана,
зневірена і…квола.
Підступний
снайпер з кам’яним обличчям
У серце України
хижо цілить.
Народе, буть
рабом тобі не личить!
І пада син
підстрелений у вічність…
Тарасе, син твоєї
України
У вічність,
закривавлений, злітає.
По колу знов
історія ридає,
Та так, що і
ридати вже їй нічим.
Сльоза закам’яніла. Слово віще
На амбразуру
кинеться в атаці.
Душа ж сліпа
здіймається все вище
“ SOS” Богу донести у генній матриці.
------------
Обнімітеся ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Тарас
Шевченко
4
В протистоянні
мріялося в щастя,
У радість до
таємного причастя.
Країни без обману
не буває.
Приниження розплати
не благає, -
Встає до бою. Де
свої, де ворог?
Хіба ти,
Перемого, хочеш крові?!
-------------
5
Вже поховали. Вже
і пом’янули.
Майдан
жовто-блакитний став червоним.
Свічки в містах
палали поминальні.
А зрадник їх
змітав сумлінням чорним.
Вкраїною небесна
сотня стогне.
----------
6
Я далеко, в селі, де пороги Дніпра
підсвідомо
вирують у мулі.
Але серце моє на
Майдані вмира,
Де в крові
зловтішаються кулі.
Кожен тягне на
себе кожуха. Тріщить
Україна, з
Майданом у серці –
Обливається кров’ю, але стукотить…
Чого просить в
Творця Незалежність?
І веселка зі сліз
понад краєм тремтить.
І нічого не чути
веселці.
----------
Борітеся –
поборете!
Вам Бог помагає!
7
Майдан стояв за
правду в чорній кривді,
В стрічках
жовто-блакитної надії.
Чи правда через
поле мінне прийде?
Майдан стояв, як
диво в вирі віри.
Він, думав,
переміг. Але катюга
Сюжет переписав –
допоки тризна.
Ти хто, народе, -
раб, борець, злодюга
У пащі
ненажерливої кризи?
В напрузі гніву
виповзли всілякі,
Під прапорами
різними, вояки.
Вандали у
звірячому екстазі
Своїх голів не
бачили на пласі.
З’явивсь дракон багатоглавий, дикий,
Продати волю й
долю риком кликав.
І роздирали
України тіло.
В крові, у страсі
пекла, всім боліло.
--------
8
Затемнення
Місяця. Повне затемнення.
Тільки навколо –
коле вогненне.
Ніч така темна і
виють собаки.
Час мчить шалено
і страх між зірками.
Трусить планету.
Загроза напруження.
Треба втікати в
приміщення. Люди!
Ви під загрозою
злого затемнення.
Кожен розпастися
може на атоми.
В тиші важкій і
пронизливій труситься
Кожна клітинка
живої матерії.
Це катастрофа
космічного значення,
І Україні в ній
місце відведене.
Ті, хто сховався,
жахались розпачливо
Ранам, рубцям. І
мерці з потойбіччя
Плакали, кликали
– теж їм погано.
Важча смертями
ефір намагнічений.
Хто порятує?
Господь! Всі молімося!
Матінко Божа!
Христосе! Вмираємо!
Господи, Господи!
Люди молилися.
Що це в природі
зробилося, Матінко?
Голос:
- Моліться! Ви
схибили!
-
Схибили?
Молимось! Долю благаєм помилувать!
-
Вірте,
що зможете! Вірте, і виживе
І Україна, і ви, тільки кайтеся!
- Як? Уже рани в душі відкриваються…
- Вірте! Дивіться: хто вірить – зникають!
…Виють собаки, а
Місяць знущається.
Темні он шастають
темною хмарою.
-
Вірте!!!
…Прокинулась.
Ранок розпачливо
Сльози стирав
мені радісним променем.
Знала б тоді – що
цей сон розтлумачиться
Спершу –
Майданом,
а потім…
А потім що?!
--------
Доборолась Україна
До самого краю.
Тарас
Шевченко
9
Ейфорія Майдану.
Ми за правду, за волю.
Проти тих, кому
мало півпланети земної.
Ми за тих, хто у
злиднях й не має роботи,
Ми за вільну
країну, без брехні. Є хтось проти?
Піднялась
Україна. Схід і Захід з’єднались.
Проростало
коріння крізь каміння столітнє.
Гасла нових
вождів. А обранці народні
У страху
повтікали від народної помсти.
Межигір’я
сміялося із українців:
-
А ви
думали -- чесно? Вам схотілося честі?
І елітні котеджі
сміялися в серце:
- Ну повстаньте!
Повстали? Хто сценарій довершить?
В темноті
вибухало, і шини горіли.
Сморід. Київ у
ранах, і падали вбиті.
Серед крові, в
крові, снайпер в серденько цілить.
Молодим юна
смерть закривала повіки.
Під прицілом я,
ти. Він он пада у вічність.
Струменить чиста
кров. Мамо, мамочко рідна!
Це кінець? Я ж
хотів… Я ж хотів за Вкраїну
Поборотись…Як
мало…Нічого не встигнув…
А той
снайпер….Його також мати родила,
Також пестила
ніжно під ясну колискову.
Чий наказ ти
повинен привести у дію?
Мій юначе
збезчещений…Горенько! Горе!
Вас ніхто не
ловив, не шукав по будинках.
А ви цілились
байдуже. Місяць лякався.
Що ж потрібно вам
мати замість серця, убивці?!
По сценарію
третій далеко сміявся.
Душі вбитих з
небес в це жахіття дивились.
Вони знали уже –
буде битва важкою.
І хто зна, чи
країна, сплюндрована, з крові
В славі віри сяйне
в незалежних підковах?
----------
Немає в світі
України,
Немає другого
Дніпра.
Тарас
Шевченко
10
Хіба було мало в
віках заборон?
Ах, оця
українська – набридла! Живуча!
Хіба мало було
зрад. Юшилася кров
За свободу, за
волю вмирали, боролись.
Піднялись проти
кривди. Свого домоглись.
Новий уряд. Надій
нетривкі п’єдестали.
Ми ж боролися за
незалежність віки.
А тепер хоче в
рабство хтось дуже зухвалий?1
Світ тремтить. Од
вогню час мчить в пекло. А син,
Що упав на
Майдані, з небес промовляє:
-
Так
за що, Україно-матусю, помер?
Кат, що в спину стріляв, в Україну стріляє!
Я б устав, та не можу. Тримає земля.
Хто підкаже – куди наша правда сховалась?
…Віра ( в кого? у
що?), страх здолавши, пливла
У безсмертя в
кривавім червоному човнику.
11
Я і ти! Боже мій!
Яким буде кінець?
Чи є далі дорога?
Чи прірва бездонна?
Це спектакль?
Режисер ще продовжить концерт.
Прапор
жовто-блакитний впаде із престолу.
12
П’єдестали і пам’ятники
трощилися.
І анархія-матінка
в перший ряд пропихалася.
Хто герой? Чи не
видно? Хвостатий он виродок
Пробиває рогами
державного прапора.
13
А затемнення ж
закінчилося у страшнім отім сні.
І Господь, нас
почувши, молитву залишив:
«Бережіть
Україну. Вона – беззахисна.
Ви ж без неї –
ніхто в псевдо патріотизмі.»
Тільки сотня
небесна і Велет-Майдан
Рахували когось?
Чиїсь душі, чи втрати?
І кричала уже
збожеволіла мати:
- Я дітей своїх,
монстре, тобі не віддам!
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Тарас Шевченко
14
Вставай, народе,
вставай
За честь, за
свободу і край!
Моя Україно, не
бійся,
Не розстрілять
твою пісню!
І незалежність не
вбити,
Допоки є рідні
діти!
Хіба безталанна
така
Доля народу
гірка?
Віро, Надіє,
Любове,
З’єднайтесь в молитві знову!
Зрадили Україну?
Постріл
підступний в спину.
Феніксом з попелу
встанеш.
Вірую! Вірте! Благаю!
Тризна крові триває в 200-річчя Шевченка
( цикл)
Та не однаково мені,
Як
Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її,
окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Тарас Шевченко
1
Ми мріяли віками
про свободу,
Віками
незалежності хотіли,
За волю й мову з
ворогом боролись!
То ж – бути
незалежній Україні!
Народ такий
ніколи не зломити, -
На смерть, за
волю, встали наші діти.
2
Завжди в омані. З
вірою й надією
Дивилися у
завтрашнє й чекали
Благополуччя й
щастя для народу,
Бо владні нам на
вірність присягали.
Десятиліття
байдуже минали.
Народ біднів, при
владі – багатіли.
І Україну нагло
обкрадали,
Пиявками
впиваючись у тіло.
…Неначе спали! А
протерли очі –
Над краєм
божевільний див регоче.
Неначе спали… Сни
солодкі снились.
Прокинулись – у
тім, в чім народились.
О незалежна,
вільна Україно,
В борні спинилась
– незалежна ж стала!
І вірила, що
завтра краще стане…
Полуда із очей
раптово спала –
Вбивають на
Майдані твого сина.
3
Хто стоїть за
Майданом
Й люд у сотні
збирає?
Хто в мою Україну
За спиною
стріляє?
Хто поза очі
підло продає її, вбогу?
В незалежную
вірив? В свою світлу дорогу?
Вірив уряду,
славний, незборимий народе?
Вірив ти, що не
буде роду вже перероду?
В незалежній
країні ми були незалежні?!
А тепер ми від
кого і від чого залежим?
У конвульсіях й
ранах тільки герб не мінявся,
Тільки
жовто-блакитно прапор понад здіймався,
Де народнії слуги
так собі дослужились,
Що забули для
чого на землі народились.
Моя бідна країно,
роздирають шакали.
Кров юшить по
планеті. «Ще не вмерла…!» - співаєм!
Ще Майдан в
світлій вірі не оплакав синочків,
А дракони і змії
переможно регочуть.
Людоїди вже хижо
ділять тіло країни.
А синочки і дочки
– в снайпера під прицілом.
У кривавім
спектаклі автор очі ховає,
А співавтори
мліють – не такого чекали.
О народе
терплячий, в своїй вірі священний,
Всі владики
дурили, та вставав – незнищенним.
Десь затоптана
правда просить в Бога прощення.
Тризна крові
триває в 200-річчя Шевченка.
4
Розметали Вкраїни
і рученьки, й ніжки.
Щоб не мучилась,
треба – в саме серце – дорізать.
Понесуть в
домовині її тіло у вічність.
На могилі
напишуть: «Тут – надія і віра.»
Хто довів до
розрухи – Господь покарає.
Ще не вмерла
Вкраїна… Іще …помирає…
5
А весна настане,
розцвітуть садочки,
І під сонцем
ясним квітоньки розквітнуть.
Господи, чиї ми
дочки і синочки?
Ненько-Україно,
хто тебе підніме?
Влади ви хотіли,
слави і багатства?
Про народ забули
– він не дурень, браття!
Гнали його й
гнули, та вставав до бою.
І воскресне
Слово, вбите підло знову!
Ой за вітром
гнулись верби і тополі,
Ой вітри ридали у
самотнім полі,
Ой козацька слава
в соромі горіла,
Як кати ділили
мою Україну.
Брат іде на
брата, кривда лізе в правду.
Хто кому
заплатить за родинну зраду?!
6
Народе Криму, я
причин не знаю,
З яких ти Україну
залишаєш:
Можливо, страх,
неспокій, чи непевність…
Мов блудний син з
домівки утікаєш,
Що рідну матір
кинув на поталу.
В Росії спокій матимеш,
напевно…
Росії чвари наші
до вподоби.
Вона терпляче
випадку чекала.
О Криме, я судить
не маю права,
Чи сам свій
вибір, чи не сам ти зробиш,
Але не вірю, що в
Росію прагнеш.
За віщо ж Україні
ця розправа?
Од ностальгії
нищиш ти країни,
Які в твоєму
складі вже рабіли?!
Абхазії руїни й
Придністров’я,
Ще рани живі
Грузії…Ще крові?!
Давайте ковтнемо
ще й Україну!
Дарма, що не
поставить на коліна!
Одірвем Крим
«живьем» - в крові потоне.
Історія? Її ми
перепишем –
Що є, й чого нема
- туди допишем.
7незалежна
залежна моя Україно,
Земле рідна моя,
- знову битва по колу.
Незалежна й від
себе – неначе руїна…
Але знищить тебе
не дозволим ніколи!
Напилися вже
крові? Накралися, блазні?
Один одному
рученьки миєте білі.
Отакий Україні
вготовано «праздник»:
Як немає її – то
чого б їй боліло?
8
Весна і сонце, і
тепло,
і щирі, дружні
побажання.
Усе було б, усе
було..,
якби не меч оцей
безжальний..!
Приспали злії,
і в огні
обкрадену Україну збудили...
Забули тільки,
що це той народ,
якого сила в
часі – незборима!
---------------------
2 березня 2014 р.
с. Військове Солонянського району на Дніпропетровщині
Немає коментарів:
Дописати коментар