Пропоную Вашій увазі уривок зі своєї фантастичної драми "Зорія"
Пролог "Зорії"
що хижо здобич шукає,
думка моя не спокійна
забилася крильми у стіні.
І страх
не давав спокою.
Ішла по льоду тонкому:
лякають
космічні війни,
Інтерпрес* не мовчить.
Людині потрібна Віра.
Без Віри не можна жити!
Світи ж паралельні б’ються,
невидимі не здаються,
майбутнє з минулим в сварці
у поясі радіацій.
Повітря замало стало…
В травневім саду блукала .
Цілує ноги трава.
Схвильовані дерева.
Забутись би в сні легкому!
Нічого ж нема страшного.
Планета ж – лице хова,
планета свята й жива!
