Болить розтерзана Україна...

       Війна загнала свої криваві пазурі так глибоко в тіло рідної Батьківщини, що біль її відчуває кожен навіть там, де немає військових дій. Доведений до відчаю народ злякано дивиться у холодну зиму – добре, якщо у нього ще хоча б дах є над головою! Та якщо і є, то як у напівзамерзлій оселі вижити!? Газ подорожчав вдвічі, комунальні платежі – вдвічі…. Та і це нічого! Ми звикли до труднощів, звикли перемелюватися у жорнах неправди і несправедливості. Зараз головне завдання – хоча б скоріше закінчилася війна, щоб не гинули солдати. Якось у новинах телеканалу «Україна» ведуча запитала Семена Семенченка, уже народного депутата, скільки гине  воїнів. Кажуть, менше. Раніше їх гинуло по 20 чоловік на день. На що він відповів, що на блокпосту загинуло щойно 10, що гине все одно багато. А ми радіємо – менше. Та матерям вбитих не легше у непрохідному горі від того, що їх «менше»! їх взагалі вже не повинно бути! Скільки можна змагатися за владу за спиною народу народними серцями!?

Доля України

Хвилююся за долю України! Свої думки я виклала в поезії "Над Україною рука кривава ката". Ось уривок з неї, а повний варіант в розділі меню блогу "Цикл поезій".

Колись солдат наснився на все небо

В поривності нестримної атаки.

Тепер той сон тлумачити не треба:

Над Україною – рука кривава ката…

2

Світає. І надія многолика

Питанням над Вкраїною летить.

Майдан підводить стомлені повіки.

Він не заснув сьогодні ні на мить.

Він вартував свободу нашу й волю.

Не вмерла Україна! Буде жить!

Допоки є сподвижники й герої,

Ніхто мою Вкраїну не приспить!

І «беркутам» доволі з нас знущатись.

І уряду – згадати б про народ.

Якщо вже Батьківщина піднялася,

Не буде у атаці перешкод.

Фантастична драма "Зорія"

Пропоную Вашій увазі уривок зі своєї фантастичної драми "Зорія"

Пролог "Зорії"

Могутнім і сильним грифом,

                                          що хижо здобич шукає,

                                          думка моя не спокійна

                                          забилася крильми у стіні.

                                          І страх не давав спокою.

                                          Ішла по льоду тонкому:

 лякають космічні війни,

Інтерпрес* не мовчить.

Людині потрібна Віра.

Без Віри не можна жити!

Світи ж паралельні б’ються,

невидимі не здаються,

майбутнє з минулим в сварці

у поясі радіацій.

Повітря замало стало…

В травневім саду блукала .

Цілує ноги трава.

Схвильовані дерева.

Забутись би в сні легкому!

Нічого ж нема страшного.

Планета ж – лице хова,

планета свята й жива!

Світлини мого творчого поетичного вечору

Мій творчий вечір у Києві

   

       

         28 жовтня о 17 годині у приміщенні НСПУ на Банковій, 2 у Києві, відбувся мій творчий літературний вечір.

       Вечір вела лауреат премій ім.. В. Симоненка, Б. Нечерди та В. Свідзінського Теоздозія Зарівна.

       На зустрічі були присутні київські письменники, серед яких – член правління  НСПУ, лауреат Шевченківської премії, головний редактор Всеукраїнського просвітницького тижневика «Слово Просвіти», член Центрального Правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.. Т. Шевченка, лауреат премій ім.. В. Сосюри та Грузії ім.. В. Маяковського, заслужений працівник культури України Любов Василівна Голота; заслужений діяч мистецтв України, лауреат премій Ім. Лесі Українки, Остапа Вишні, М. Старицького, С. Олійника, О. Копиленка, В. Юхимовича Василь Довжик; лауреат премій ім.. С. Руданського, М. Трублаїні та Всеукраїнського фестивалю-конкурсу сатири і гумору Валентина Козак; лауреат Міжнародної літературної премії ім.. І. Кошелівця Сикола Семенюк;  лауреат премій ім.. Є. Маланюка, М. Коцюбинського, Н. Забіли, «Благовіст», ім.. М. Бек (США) Наталка Поклад та інші.

                                                 

 Нарешті! Я змогла створити власний БЛОГ!

 Тепер я можу спілкуватися зі своїми однодумцями та друзями по-сучасному!